Стратегічними напрямами батьківської допомоги дітям із суїцидальним ризиком спеціалісти вважають покращення взаємостосунків у сім'ї, підвищення самооцінки, самоповаги дитини, а також заходи з покращення міжособистісного спілкування у сім'ї. Усі ці заходи мають призвести до піднесення самоцінності особистості дитини, її життя до такої міри, коли суїцидальні дії втрачають будь-який сенс.

Відповідно до цього, для підвищення самооцінки доцільно завжди підкреслювати все добре й успішне, що властиве вашій дитині. Це допоможе дитині підвищити впевненість у собі, зміцнює віру у майбутнє, покращує її стан. Ні в якому разі не потрібно чинити тиск на підлітка, та висувати надмірних вимог до навчання та життя .

Потрібно демонструвати дитині справжню любов до неї, а не тільки слова, щоб вона відчула, що її дійсно люблять.

Рідним та близьким варто підтримувати самостійні прагнення дитини, не захоплюватися її оцінюванням, не судити її. Адже шлях до підвищення самооцінки проходить через самостійність і власну успішну діяльність дитини.

Психологи радять тактовно і розумно підтримувати усі починання своєї дитини, які ведуть до підвищення самооцінки, особистісного зростання, фізичного розвитку, успішності власної діяльності і життєдіяльності: майте на увазі, що підліток рано чи пізно має стати незалежним від своєї сім'ї й однолітків, налагодити стосунки із протилежною статтю, підготувати себе до самостійного життя і праці, виробити власну життєву позицію .

Батькам необхідно звертати увагу на моменти у поведінці та висловлюваннях підлітків, схильних до кризових ситуацій і суїцидальних спроб.

Якщо дитина скаржиться на відсутність сенсу життя («Навіщо мені жити?»), говорить, що їй все набридло, нікого не хоче бачити, скаржиться на дурні передчуття («Я відчуваю, що скоро помру!»), має підвищений, стабільний інтерес до питань смерті, загробного життя, до похоронних ритуалів. Крім цього вживає словесні натяки на смерть («Потерпіть, недовго Вам залишилося мучитися!» або «Ви ще пожалієте, але буде пізно!») чи наводить особливий порядок у своїй кімнаті, серед своїх особистих речей, роздає деякі речі товаришам. Коли раптово, без видимих причин, виникає стан спокою, смиренного стану після стресу або тривалого стану депресії або тривалий стан внутрішньої зосередженості, що не було раніше для дитини характерним, відсутність бажання спілкуватися з друзями, родичами, ходити в гості, грати, вести активний спосіб життя .

• таких ситуаціях потрібно головне не панікувати і залишатися самим собою, щоб дитина сприймала вас як щиру, чесну людину, якій можна довіряти.

Дуже важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите, чи є у вашому голосі щире переживання, турбота про дитину.

Памятайте, що ви маєте справу з людиною, а не з "проблемою", говоріть з дитиною на рівних, не припускайтеся діяти як вчитель або експерт, чи розв'язувати кризу прямолінійно, що може відштовхнути дитину. Варто зосередити свою увагу на почуттях дитини, на тому, що замовчується нею, дозвольте їй вилити вам душу.

Головне в цій ситуації не вдаватися до допиту з пристрастю, задавайте прості, щирі запитання ("Що трапилося?", "Що відбулося?"), які будуть для дитини менше загрозливими, аніж складні, "розслідувальні" запитання.

Ваша роль полягає в тому, щоб надати дружню підтримку, вислухати, бути зі своєю дитиною, що страждає, навіть якщо вирішення проблеми начебто не існує. Спрямовуйте розмову в бік душевного болю, а не від нього, адже ваш син або донька саме вам, а не чужим людям може повідомити про інтимні, особистісні, хворобливі речі.

Батькам необхідно побачити кризову ситуацію очима своєї дитини, прийняти її бік.

• останнє - якщо ви не знаєте, що говорити, не говоріть нічого, але будьте поруч!.

  Роль педагога у випадку виникнення ознак суїцидальної поведінки

  

Роль педагога у випадку виникнення ознак суїцидальної поведінки є також однією з найважливіших.

По-перше, педагогу потрібно підбирати ключі до розгадки суїциду. Попередження суїцидів полягає не тільки у піклуванні та підтримці, а і у здатності розпізнавати ознаки можливої небезпеки. До числа останніх відносять суїцидальні погрози, які передують спробі самогубства, депресію, значні зміни у поведінці людини.

По-друге, приймайте суїцидента як особистість. Припустіть. що людина дійсно є суїцидальною особистістю. Не вважайте, що вона не здатна і не може наважитися на самогубство.

По-третє, налагодження довірливих відносин. У цій ситуації не має часу для моралізування, а лише для доброзичливої підтримки, яку потрібно висловлювати не лише словами, але й невербально. Для того, хто відчуває, що він не потрібний і не любимий, турбота чуйної людини є могутнім підбадьорливим засобом.

Якщо ж дитина Вам відкрилася будьте уважним слухачем. Якщо підліток перебуває у депресивному стані, то йому більше потрібно говорити, аніж когось слухати. Він страждає від сильного почуття відчуження і не завжди готовий сприйняти ваші поради, відгукнутися на ваші думки і потреби. Спробуйте, по можливості, залишитися спокійним і розуміючим. Ви можете надати безцінну допомогу, вислухавши розповідь про почуття цієї людини, - її печаль, провину, страх чи гнів. Інколи, якщо ви просто мовчки посидите з нею, і це буде доказом вашої зацікавленості і турботи.

Не сперечайтеся! Це основне правило. Зіштовхуючись із суїцидальною загрозою, оточуючі часто відповідають: «Подумай, ти живеш набагато краще, аніж інші, ти мав би дякувати долі» тощо. Такі відповіді зразу блокують подальше обговорення і викликають ще більшу пригніченість. Ні в якому разі не висловлюйте обурення, якщо ви присутні при розмові про самогубство. Вступаючи в дискусію з пригніченою людиною, ви можете не лише програти суперечку, а й втратити людину.

Не пропонуйте невиправданих утіх. Після того, як ви почули від когось про суїцидальну загрозу, у вас може з’явитися бажання сказати: “ Ні, ви насправді так не думаєте», «Це швидко пройде». Не слід цього робити, адже причина, з якої людина посвячує у свої думки, полягає у її бажанні занепокоїти інших своєю ситуацією. Якщо ви не виявите зацікавленості і чуйності, то людина у стані депресії може розцінити ваші висловлювання, як прояв зневаги і недовіри, що лише посилить її відчуття недовіри.

Оцініть міру ризику самогубства. Спробуйте визначити серйозність можливого суїциду. Адже наміри бувають різними, - від скороминучих, нечітких думок про таку можливість до наявності чітко розробленого плану самогубства певним способом. Важливо з’ясувати й інші негативні фактори: алкоголізм, вживання наркотиків, міру емоційних розладів і дезорганізації поведінки, почуття безнадійності і безпомічності.

Важливо якомога довше зберігати турботу і підтримку учня. Якщо критична ситуація і пройшла, то спеціалісти чи сім’я не повинні дозволяти собі розслаблення. Найгірше може бути попереду. За покращення часто приймають підвищення психічної активності. Оточуючі відчувають полегшення і послаблюють пильність. Але така поведінка може свідчити про рішення розрахуватися зі всіма боргами і зобов’язаннями, після чого можна покінчити із собою. Половина суїцидантів здійснює самогубство протягом трьох місяців після початку психологічної кризи.

Узагальнюючи, необхідно зробити такі висновки, що велику роль у допомозі дітям, які опинилися у кризовій ситуації належить саме батькам та педагогам. Адже у підлітковому віці, саме вони є тими людьми, від яких підліток має отримувати підтримку. Запропоновані рекомендації та заходи стануть ефективнішими, якщо діти довірятимуть своїм близьким, класному керівнику, педагогу, і знатимуть, що він ніколи не зраджував дитину і не зрадить її у кризовій ситуації.