Важливо враховувати, що те, чого боїться дитина, як правило, залежить від її віку. Звісно, не всі діти однакові, але батькам корисно розуміти деякі загальні вікові особливості.

   Діти грудного віку (від восьми місяців до одного року)

   У цьому віці діти починають розуміти різницю між знайомими й незнайомими ситуаціями. До восьми-дев'яти місяців досягають свого піку сепараційна тривога (виражена тривога у зв'язку з розлученням з домом або людьми, до яких дитина має сильну емоційну прихильність), відчуття паніки або тривога, яку відчуває маля, коли ви виходите з кімнати.

   Дітей трохи старше часто лякають повсякденні ситуації, які раніше не викликали подібної реакції. Вони можуть боятись незнайомих людей або нових ситуацій. (Незнайомі люди можуть бути джерелом напруги в перші два роки життя.)

​   Діти ясельного та дошкільного віку (від двох до чотирьох років)

   У маленьких дітей особливо яскрава уява. Вони можуть не розуміти різницю між реальністю та своєю фантазією.

   В нормі, до віку трьох років ваша дитина повинна вміти розлучатись з вами з мінімальною кількістю сліз і чіпляння, і навіть боязкий трирічний малюк повинен адаптуватись до нової ситуації протягом кількох тижнів. 

  Уява дитини може розгледіти ілюзорну небезпеку в тіні темної кімнати або в масці, що закриває знайоме обличчя. Її можуть лякати навіть повсякденні ситуації, наприклад, відхід до сну або візит до лікаря. Вона може боятись предметів, які видають гучні й незрозумілі (їй) звуки, такі як працюючий пилосос або бачок у туалеті. 

   Ніколи не смійтеся над нею через те, що вона чогось боїться.

   У цьому віці діти мислять конкретними категоріями (вони сприймають усі ваші слова буквально). Їх можуть лякати зауваження або жарти дорослих людей. Пам'ятайте, що ви розмовляєте з маленькою дитиною (або в її присутності).

   Дитина може бачити нічні жахи, які примушують її прокидатись. Якщо це відбувається, ви повинні заспокоїти її й переконати, що жахи, які вона щойно бачила уві сні, не мають нічого спільного з реальністю. Порозмовляйте з дитиною й залишіться поруч з нею, доки вона не засне.

   Нічні страхи це не те ж саме, що жахи. Діти, які відчувають нічний страх, можуть прокидатись із криками та тремтінням, при цьому вони прокидаються лише частково й можуть не помічати вашої присутності. Вони можуть не реагувати на вас і, як правило, засинають знову, так до кінця й не прокинувшись. Наступного дня вони не будуть пам'ятати про те, що сталось вночі.

   Страхи в цьому віці, як правило, більше засновані на реальних подіях, таких як стихійне лихо, пожежі чи травми. Але страх може бути набагато більшим, аніж справжня ймовірність цих подій. У міру того як діти вчаться й починають краще розуміти, що насправді небезпечно, а що ні, ці страхи, як правило, зникають.

   Старші діти часто турбуються про шлюб або здоров'я своїх батьків і можуть перебільшувати значення дрібних сварок або невдоволень, які вони чують. Тому найкраще вести такого роду сімейні розмови наодинці з чоловіком/дружиною, подалі від дітей.

   ЗМІ також впливають і можуть викликати страхи. Кадри з фільмів, відеоігор, музичних кліпів, з Інтернет-сайтів і навіть історії з телевізійних новин можуть бути страшними для дитини.

   Діти старшого віку можуть висловлювати свої страхи не тільки плачем. Вони можуть гризти нігті, тремтіти, смоктати великий палець або прикидатись певним чином. Вони не завжди розповідають батькам про те, чого бояться, тому стежте за перерахованими вище ознаками.

​   Як можуть допомогти батьки:

- Ніколи не примушуйте дитину протистояти страху, якщо вона ще не готова до цього. Знайомте її із загрозливою ситуацією обережно, не поспішаючи. - Хваліть дитину, коли вона робить те, чого раніше боялася.

- Завжди ставте додаткові запитання, щоби зрозуміти ситуацію й бути впевненими в тому, що дитина знаходиться в безпеці.

- Вважайте страхи дитини реальними. Не можна недооцінювати їх і сміятись над дитиною.

- Батьки повинні передбачати те, що може налякати дитину, і готувати її заздалегідь.

- Ви можете допомогти дитині долати страхи, читаючи книги, казки, вигадуючи історії або розігруючи загрозливі ситуації. Дитина може намалювати монстра, і це допоможе їй висловити свої страхи й навчитись розуміти, що вони не є реальними.

- Намагайтесь знизити чутливість своєї дитини до предметів або ситуацій, що викликають страх (провести так звану десенсибілізацію). 

- Допомагайте дитині відчувати себе в безпеці фізично, обіймаючи її, тримаючи за руку й перебуваючи поруч. Ви також можете навчити її робити довгі, глибокі вдихи, щоби зменшити її тривожний стан.

- Попросіть дитину ділитись своїми страхами з лялькою або м'якою іграшкою.

- Намагайтесь не підкріплювати страх дитини власним страхом. Будь-яка ознака того, що ви стурбовані ситуацією, може примусити її запанікувати.

- Обмежте доступ вашої дитини до засобів масової інформації, які можуть сприяти виникненню страхів або посилювати їх, таких як телебачення, кінофільми, відеоігри, Інтернет і навіть друковані матеріали. 

   ​Коли варто звертатись до фахівця:

- Страхи вашої дитини починають заважати її нормальній повсякденній діяльності.

- Дитина виглядає стурбованою більшу частину часу.

   Джерело: https://childdevelop.com.ua